Поняття про якості, що необхідні для здійснення професійної діяльності судді

Особистістю з позиції психологічної науки визначається людина, узята в системі таких її психологічних характеристик, що соціально обумовлені, виявляються в суспільних за природою зв'язках і стосунках, є стійкими, визначають моральні вчинки людини, що мають істотне значення для неї самої і оточуючих.

Особистість є поняттям соціальним, оскільки вона виникає в результаті культурного і соціального розвитку.

Бути особистістю - означає здійснювати вибір, що виникає в силу внутрішньої необхідності, оцінювати наслідки прийнятого рішення і тримати відповідь за них перед собою і суспільством, в якому живеш. Бути особистістю - означає постійно будувати самого себе та інших, володіти арсеналом прийомів і засобів, за допомогою яких можна опанувати власною поведінкою, підпорядкувати її своїй владі. Бути особистістю - це означає володіти свободою вибору і нести її тягар.[1]

Такий підхід є визначальним і до професійної особистості судді, що тісно переплетена з його суб`єктивними рисами та якостями.

Ще за часів Аристотеля (384-322 до н. е.) очевидним було те, що суддя повинен володіти особливими якостями. Філософ стверджував, що суддями можуть бути громадяни віком старше тридцяти років, до того ж за умови, що вони не є державними боржниками і не позбавлені громадянської честі. Ще раніше, в часи афінського архонта Солона (між 640/635(6)-559 до н. е.), суддів називали «тими, хто пам´ятає про справедливість», «тими, хто вирішують спірні питання».

Отже, статус вимагає від судді не стільки володіння навичками суддівської роботи, що є безумовно дуже важливим фактором та умовою здійснення ним правосуддя, скільки мати на рівні свідомості поняття та гостре відчуття справедливості, чесності, гідності та людяності. Відсутність таких рис у людини говорить про відсутність у неї поваги до права, її нездатність до розуміння чужих проблем та жаги до захисту порушених прав особи, почуття рівноправності, що об`єктивно унеможливлює зайняття нею суддівської посади. 

    Суддівська професія в широкому сенсі, і з цим погодиться переважна більшість практикуючих суддів, є не роботою, а є життям, оскільки вимагає настільки багато зусиль, знань, часу для її виконання та наступного самоаналізу, що поглинає людину майже повністю. Суддівський статус накладає відбиток на життя людини та сприйняття нею оточуючого світу, та оточенням – її самої. Суддя несе щастя та тягар своєї професії крізь все своє життя і не має права протирічити своїм фаховим якостям в особистому житті, інакше наявність таких якостей в дійсності можна поставити під дуже велике питання.   

Поняття якостей можна охарактеризувати через розуміння направленості їх розвитку. Так, всі якості можна поділити на дві великі категорії: внутрішні якості, які утворюють внутрішній світ людини та зовнішні (поведінка, імідж), що характеризують зовнішнє сприйняття тієї чи іншої людини. Відповідна сукупність таких рис, наявність яких може бути виражена в більшому чи меншому ступені, утворюють специфіку кожної конкретної особи.   

Особливість професії судді є наслідком наявності у нього досить широкого кола якостей, які умовно можна поділити на професійні та особисті.  

Законодавство України містить ідейну базу для формування як ділових (професійних), так і моральних вимог до представників судової влади. Зокрема, статтею 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»[2] передбачено, що особа, вперше призначена на посаду судді, набуває повноважень судді після складення присяги судді такого змісту:   

«Я, (ім'я та прізвище), вступаючи на посаду судді, урочисто присягаю об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом   верховенства   права,   чесно  і  сумлінно виконувати   обов'язки   судді, дотримуватися   морально-етичних принципів  поведінки  судді,  не  вчиняти дій,  що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади».

Слід відмітити, що законодавець в даному випадку використовує саме інструмент присяги для відібрання від судді обіцянки вчиняти правосуддя на тих засадах які встановлює держава.  

Присяга це офіційне урочисте зобов'язання, що береться з нагоди отримання певних особливо відповідальних обов'язків чи вступу в особливий соціальний стан. У присязі поєднуються правові та моральні соціальні норми, тож вона може закріплюватися як звичаями, традиціями, так і правовими актами. Присягу складають публічно. Складення присяги передбачає право всіх і кожного взяти звіт з того, хто присягнув, на її дотримання[3].

Вказаний приклад є показовим оскільки на рівні закону передбачене зобов`язання судді володіти та реалізовувати його професійні та особистісні якості.

Деякі автори вважають, що в сучасному суспільстві та державі присяга – лише ритуал морально стимулюючого характеру стосовно осіб, що її складають [4]. Натомість слід погодитись з вітчизняним науковцем та суддею Цурканом М.І., що на сучасному етапі розвитку суспільства і держави присяга судді України, як історичний правовий інститут, не тільки не втратила свого значення, але набирає нового змісту та застосування.

Суддя, що склав присягу, має виконувати визначене і виключне коло обов`язків, за невиконання чи неналежне виконання яких йому можна пред`явити претензію в порушенні присяги[5].   

І це є дійсно так, оскільки п. 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України[6] передбачена така підстава звільнення судді з посади як за порушення присяги, яка належить до конституційно-правової відповідальності.  А оскільки присяга вміщує в собі перелік умов яких має дотримуватись професійний суддя та якостей, яким має відповідати, в тому числі і морально-етичних принципів, встановлення факту наявності навіть їх порушення є підставою для звільнення судді.

Таким чином, в умовах сьогодення та, враховуючи наповнення більш розширеним змістом тексту присяги судді, є зрозумілим, що держава ставить досить високі, проте, одночасно, і необхідні вимоги до суддів зважаючи на їх особливий статус та місію, яку вони здійснюють у суспільстві, створюючи еталон, макет поведінки справжнього Судді, що зітканий з його особливих якостей.     

Слід відмітити, що вимоги, які висуваються до судді, стосуються не лише нормативних правил його поведінки з метою забезпечення ним основ судочинства та правосуддя, але й етичного критерію його особистості.

З метою конкретизації етичних правил, XI з`їздом суддів України 22.02.2013 було затверджено нову редакцію Кодексу суддівської етики[7], положення якого спрямовані на встановлення етичних стандартів, пов`язаних зі статусом судді. Так новий Кодекс врегульовує та розкриває такі поняття суддівської етики як незалежність, неупередженість, чесність і непідкупність, рівність, компетентність і старанність, конфіденційність, тощо.

Враховуючи викладене, стає зрозумілим, що статус судді ставить високі вимоги до особи судді, який має відрізнятись стійкими та непорушними рисами, що відображають найвищі соціальні цінності, бути віддзеркаленням  не тільки блискучої юридичної професійності, але й людської доброчесності, тобто володіти певними притаманними його статусу якостями, що створюють каркас суддівського начала.

---

[1] Режим доступу: www.dedovkgu.narod.ru

[2] Про судоустрій і статус суддів: закон від  07.07.2010 № 2453-VI //  Офіційний вісник України  від 30.07.2010 / № 55/1 /, стор. 7, стаття 1900, код акту 52172/2010

[3] Режим доступу: http://uk.wikipedia.org

[4] Проблемы теории государства и права: учеб. пособ. – М., 1999

[5] Вісник Вищої ради юстиції № 3 за 2010 рік, с. 18-27 // Режим доступу: http://www.vru.gov.ua/content/article/visnik

[6] Конституція України: закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. -1996 р.- № 30, стаття 141

[7] Кодекс суддівської етики: затв. XI з`їздом суддів України 22.02.2013 // Режим доступу: http://court.gov.ua/userfiles