Венеціанська комісія та великі сподівання на незалежного критика

Дуже часто, для того щоб побачити ситуацію об`єктивно, такою якою вона є насправді,  необхідно подивитись на неї з іншого боку, так ніби вперше.  

Суб`єктивізм це добре, але, загалом, саме для  суб`єкта який споглядає та оцінює. 

Натомість, мислення в державним масштабах просто зобов`язане тяжити до об`єктивності. 

«Об`єктивність як філософське поняття, що означає характеристику предмета, зміст знання чи спосіб існування (дійсності), яка полягає в їхній незалежності від людської свідомості (суб'єкта пізнання).

Об'єктивність як риса характеру - здатність розглянути питання, що є предметом дискусії, відсторонено, незважаючи на особисті уподобання чи вигоду.

Об’єктивна істина - правильне відображення в свідомості людей, у положеннях науки дійсності, реального світу.» http://uk.wikipedia.org/wiki. 

Зрозуміло, що все той же суб`єктивний чинник окремих осіб, органів державної влади, які формують та реалізують державну політику, завжди буде заважати встановленню об`єктивної оцінки  суспільного життя та шляхів вирішення його нагальних питань. 

Натомість, в даному випадку, дієвим інструментом виступає обґрунтована критика діянь та рішень, яка має на меті виявлення протиріч, помилок та передумов їх виникнення, аналіз, обговорення теми з метою її оцінки, результатом чого є інша думка, точка зору, максимально наближена до об`єктивної.   

На мою думку, дуже корисним на сьогодні, не дивлячись на наявність значної кількості досвідчених, професійних, з високими моральними якостями юристів, які здатні надати консультацію державного (міждержавного) рівня (нажаль автор жодного не знає, але десь вони є), наявність міждержавного органу, установи, який би користуючись своїм статусом поважності, колегіальності та незаангажованості, могли надавати висновки з проблемних питань. 

Маю сподівання, таким органом, з яким Україна останні 5 років дуже тісно співпрацює, є  Європейська комісія за демократію через право (Венеціа́нська комі́сія ). 

Венеціанська комісія це дорадчий орган Ради Європи з питань конституційного права, котрий надає висновки про відповідність проектів законодавчих актів європейським стандартам та цінностям. 

Комісія є форумом, в ході якого країни можуть обмінюватися інформацією, вчитися один у одного, обговорювати ідеї і проекти, пов'язані з конституційними питаннями.

При цьому, не варто плутати Раду Європи (eng. Council of Europe), яка є  міжнародною організацією 47 держав-членів в європейському просторі, з Радою Європейського Союзу — законодавчою гілкою влади Європейського Союзу.

Членство у Раді Європи відкрите для всіх європейських держав, які визнають принцип верховенства права і гарантують основні права людини і свободи для своїх громадян.

Один з найбільших успіхів Ради це Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка слугує основою для Європейського суду з прав людини.

Рада Європи була заснована після промови Уінстона Черчілля в університеті Цюріху 19 вересня 1946 року незабаром по завершенні Другої Світової Війни, в котрій він закликав до створення «сполучених держав Європи» на зразок Сполучених Держав Америки. Рада була офіційно заснована 5 травня 1949 року Лондонською Угодою, підписаною десятьма країнами-засновниками. Цей договір зараз відомий як Статут Ради Європи. Основною статутною умовою для вступу країн до Ради Європи (РЄ) є визнання державою-кандидатом принципу верховенства права, її зобов'язання забезпечити права та основні свободи людини всім особам, які знаходяться під її юрисдикцією, та ефективно співпрацювати з іншими державами з метою досягнення цілей РЄ.

Штаб-квартира Ради Європи знаходиться у Страсбурзі на французько-німецькому кордоні. 

Венеціанська комісія як орган Ради Європи, створена в травні 1990 року в складі  18 держав – членів Ради Європи та станом на сьогодні налічує 60 держав-членів, серед яких є і Україна.

Висновки Венеціанської комісії є корисною критикою, яка заснована на логічності та розумності, принципових питаннях права. 

  До найвизначніших висновків Венеціанської комісії можна віднести:

      Спільний висновок N 588/2010 щодо Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження", прийнятий 11 жовтня 2010. 

Цей висновок складено щодо Закону України про судоустрій і статус суддів, який був прийнятий 7 липня 2010 року, та ним жорстко розкритиковано ряд норми закону. 

Так, негативного відтінку завдано нормам про зведення повноважень Верховного Суду України тільки до «питань дуже виняткового характеру» та тільки щодо порушення норм матеріального права. 

Також, Комісією звернуто увагу, що в порівнянні з попередньою редакцією закону, висновок в частині внесення подання про затримання чи арешт суддів до Верховної Ради, а не до незалежного судового органу, також лишилися незміненими. 

Щодо добору кандидатів на посаду судді та процедур їх призначення на посаду судді, Комісія зазначає, що  Конституція України містить проблематичні положення, оскільки ч. 1 ст. 128 Конституції визначає Президента і Верховну Раду як органи влади, уповноважені призначати чи обирати суддів. Призначення суддів виконавчою владою (Президент, уряд) як зазначається у Спільному висновку у березні 2010 року, є «прийнятним, або навіть нормальним». Проте, оскільки Конституція передбачає порядок призначення чи обрання політичними органами, необхідні спеціальні запобіжні заходи, які б гарантували, що вирішальним чинником у такій процедурі призначення чи обрання є особисті якості кандидата кандидата, а не політичні чи подібні до них міркування.   

 Щодо порядку розгляду питання безстрокового обрання судді Верховною Радою у висновку вкотре зазначено «Парламент є безсумнівно більше втягнутим у політичні ігри, і призначення суддів можуть призвести до політичних торгів у парламенті, коли кожний його член, який представляє певний регіон, захоче мати свого суддю» […] «Призначення суддів звичайних (не конституційних) судів не є належним предметом для голосування в парламенті, оскільки не можна виключити небезпеку того, що політичні міркування превалюватимуть над об’єктивними достоїнствами кандидата. Очевидно, що для уникнення участі парламенту в призначенні суддів буде необхідно внести зміни до статті 128 Конституції».

Також у Висновку вказано, що оскільки більшість Вищої кваліфікаційної комісії складають судді, залишається питання, чи це розумно та необхідно, щоб один з членів призначався виконавчою гілкою влади. Присутність у Комісії члена, що представляє Міністра юстиції, з правом голосу може спричинити сумніви принаймні на рівні заяв, щодо незалежності Вищої кваліфікаційної комісії, і не узгоджується з принципом розподілу влад.

Окрім того, також вкрай важливо, щоб інші десять членів Комісії, включаючи шість суддів, не призначалися на підставах приналежності до відповідної політичної партії. В іншому разі, ризик того, що розгляд на підставах заслуг кандидата знаходиться під впливом політичних міркувань, який вже присутній через участь представника Міністра юстиції, здається очевидним. Комісія тоді перетвориться на інструмент політики партії, незважаючи на те, що виглядає вона по іншому.

Комісію спантеличують норми закону, якими закладено дуже складну організацію системи суддівського самоврядування.  Деякі схожі чи навіть ідентичні функції віднесені до повноважень аж трьох органів – зборів суддів, конференцій суддів і рад суддів. 

Висновок "Про конституційну ситуацію в Україні"  від 17.12.2010, який складено на тлі конституційних змін в Україні, зокрема у зв`язку з прийняттям 30 вересня 2010 Конституційним Судом України рішення (v020p710-10),  в якому він визнав  закон  про  внесення змін до  Конституції,  прийнятий  8 грудня 2004 року,  неконституційним і зобов'язав привести у відповідність з  попередньою  Конституцією 1996 року ( 254к/96-ВР ) усі прийняті пізніше закони.

В якості висновків зазначено, що сучасна    конституційна   історія   України   відзначена постійними  викликами  і   спробами   знайти   правильний   баланс повноважень  між  Президентом,  Кабінетом Міністрів і парламентом. 

«Дуже швидко  стало  очевидним,  що  текст  Конституції  1996  року (254к/96-ВР),  беручи  до  уваги  реалії в Україні,  не здатний забезпечити достатні стримування і противаги, і що існує небезпека авторитарної   президентської   системи.  Венеціанська  комісія  у зв'язку з цим вже в 2003 році висловилася на підтримку зусиль щодо конституційної реформи.   Ці   зусилля  призвели  до  прийняття  в 2004 році змін до конституції. Зміни, принесені цими поправками до Конституції можна було вітати як такі,  в принципі, однак не можна було назвати їх логічними (когерентними)  або  чітко  продуманими. Тому  ці  зміни  призвели до зростання напруженості,  особливо між Президентом і Кабінетом Міністрів.

На думку  Венеціанської  комісії,  недавня  політична  та конституційна кризи в Україні ще раз показали, наскільки терміново істинна і всеосяжна реформа необхідна в цій  країні. Комісія закликала конституційної реформи вже кілька разів, і підкреслила необхідність забезпечення  легітимності  будь-якої  конституційної реформи в Україні.  Така легітимність може бути досягнута,  тільки якщо конституційні зміни будуть внесені після  широкої,  відкритої та   вільної   суспільної   дискусії   за   участю   опозиції   та громадянського  суспільства,   і   в   суворій   відповідності   з конституційними  положеннями  про  внесення  змін на основі рішень кваліфікованої більшості Верховної Ради. Конституція (254к/96-ВР),  яка  не  базується  на великій угоді всіх діючих політичних  гравців  у  країні  не  може  привести  до  політичної стабільності, що ми бачили протягом останніх років.»

            Спільний висновок N 635/2011 щодо законопроекту "Про вибори народних депутатів України" від 17.10.2011, який було проаналізовано з точки зору прозорості та доступності виборчої системи,  зазначено, що проект  закону  містить  ряд  покращень,  а  саме: він гарантує  представникам  ЗМІ  необмежений доступ до всіх публічних заходів,  пов'язаних з виборами,  встановлює обов'язкове  навчання для  голів,  заступників  голів  та  секретарів  окружних виборчих комісій,  ліквідує  необмежене  право  звільняти членів виборчих комісій та надає можливість балотуватися незалежним кандидатам. Втім,  місцями  проект  закону є занадто складним і може бути покращеним шляхом більш чіткого  формулювання  положень,  щоб вони  були більш чітко зрозумілі всім учасникам виборчого процесу. Складність законопроекту  підкріплює  необхідність  зведення  всіх законів, що стосуються виборів, у єдиний уніфікований закон.

Діяльність таких організацій на найвищому рівні скеровує правове життя в політичному середовищі, намагаючись їх максимально зблизити та пов`язати. Оскільки, коли політичні рішення приймаються без розуміння подальших наслідків, з порушенням встановлених процедур та прав єдиного джерела влади – народу, такі політичні рішення є суб`єктивними вчинками таких осіб і на рівні держави не мають для нас, народу, жодного значення.