Перелік якостей, якими має володіти професійний суддя

Судова влада, що діє в сфері соціальних і міжособистісних конфліктів, використовується як необхідний компонент системи засобів упередження, стримування, гальмування, протидії процесам, що дестабілізують життя суспільства. За цієї обставини судова влада повинна виправдовувати ті надії, що покладаються на неї суспільством у боротьбі зі злочинністю, бути відповідною високим моральним вимогам до своєї діяльності по зміцненню громадського порядку^[1].

Правосуддя забезпечує дотримання прав і свобод громадян та їх захист  у разі порушення, а отже є гарантом законності та правопоряд­ку у суспільстві. Значення судових органів у сучасних державах полягає ще й у тому, що вони виступають своєрідним регулятором стосунків у суспільстві, яке скла­дається з різних, груп та індивідів з відмінними цін­ностями, сподіваннями, інтересами. Система правосуддя має розв'язувати конфлікти, що виникають між окремими громадянами, між групами грома­дян, між окремим громадяни­ном та державою.

Як визначається Великою хартією суддів, прийнятою Консультативною радою європейських суддів 17.10.2010^[2], яка являє собою фундаментальні принципи врегулювання статусу суддів, судова влада є однією з трьох гілок влади будь-якої демократичної держави. Її місія полягає у тому, щоб гарантувати саме існування верховенства закону і, таким чином, щоб забезпечити належне застосування закону в неупередженій, справедливій ​​і ефективній манері.

Безумовно, виключно суддя, що професійно володіє навиками та вміннями реалізовувати засадничі компоненти судової системи може бути допущений до вчинення правосуддя і цьому питанню приділяється дуже значна увага з боку компетентних органів не тільки нашої країни, але й в закордонних державах і навіть міжнародних організаціях. 

Отже, розглянемо найголовніші якісні показники судді, якими він зобов`язаний володіти з метою займання свого статусу та допущення його до суддівської роботи з попереднім їх умовним розподілом на професійні (ділові) та особистісні риси, які як буде далі доведено тісно пов`язані між собою та переплетені. 

Одним із найважливіших елементів професійної спрямованості та діяльності  судді є наявність у нього такої якості як правосвідомість.

Правосвідомістю є форма суспільної свідомості, що містить в собі сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та концепцій, а також уявлень і настанов, які характеризують відношення особи, суспільної групи і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права, а також до всього, що охоплюється правовим регулюванням^[3].

Правосвідомість є розвиненою в тій чи інші мірі у кожного громадянина, проте в залежності від його соціального статусу, освіти, свободи думок її рівень та спрямованість є різними.

Натомість, суддя є професійним носієм вказаної якості, яка має бути розвинута у ньому на високому рівні та визначати  лінійність його правового мислення. Наведена якість має обов`язково складатись з таких структурних елементів, як правова психологія, правова ідеологія та правова поведінка, які в своїй сукупності повністю охоплюють сутність судді.

Правосвідомість є надзвичайно важливою рисою судді при вирішенні ним справи, оскільки специфіка прояву професійної правосвідомості судді полягає в тому, що власні висновки у справі він співвідносить зі своєю правосвідомістю, визначаючи при цьому, чи відповідає його особиста правова оцінка фактичних обставин конкретної справи його розумінню правової дійсності та з урахуванням власних висновків виносить рішення.

Таким чином, професійна правосвідомість судді, є невід`ємним елементом його особистості, яка формується в результаті професійної діяльності, але на момент призначення судді на посаду має бути йому притаманна.  

Наступною рисою, яку зобов`язаний мати кожний професійний суддя є почуття справедливості.

Як зазначає Т.Г. Аболіна^[4] з посиланням на  О.С. Коблікова, судова влада оцінюється як справедлива тоді, коли вона застосовує закони, визнані суспільством як справедливі, вирішує справи, встановивши істину, достеменно встановивши їх фактичні обставини, приймає рішення у відповідності до пізнаних фактів і вимог закону.

Платон зазначав про справедливість, як найвищу чесноту, що утримує мужність, поміркованість і мудрість в повній рівновазі і гармонії («кожному своє»).

Значна кількість філософсько-правових концепцій також розглядають справедливість як найвищу, відначальну правову цінність. Справедливість загалом є елементарною властивістю людини як моральної істоти у її ставленні до інших людей. Правова справедливість є категорично-безумовним моральним обов'язком влади - вищим від будь-яких її прогресистських намірів та устремлінь.

Згідно п. 8 Висновку Консультативної ради європейських суддів про етику та відповідальність суддів^[5] повноваження, покладені на суддів суворо пов'язані з цінностями справедливості, істини і свободи.

Такий підхід знайшов своє відображення і у вітчизняному законодавстві. Так, одним з перших завдань цивільного судочинства згідно ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України^[6] є справедливий розгляд справ. 

Отже, принцип справедливості є базовим та має відображатись у особистості судді, бути його професійною чеснотою, оскільки розгляд справ здійснюється суддею обов`язково з позиції справедливості (захисти ображеного, покарати винного).

До наступної якості, без якої не можна уявити суддю, слід віднести володіння ним об`єктивністю.  

Об'єктивне — це те, що не залежить від суб'єкта і притаманне самому об'єкту. У філософському розумінні мова може йти про онтологічний аспект використання цього терміна, що означає існування такої реальності, яка не залежить від людини й існує поза нею. У гносеологічному аспекті об'єктивне може розглядатися як система знань, що набуває певної незалежності від людини^[7].

Об'єктивність виражається в неупередженому ставленні до справи, сторін у справі, досліджуваних подій та доказів. Тобто суддя, вирішуючи конкретну справу, має виходити з реально існуючої ситуації без урахування будь-яких суб`єктивних моментів чи обставин, які здатні відвести його в сторону від дійсного становища, що призведе до винесення необ`єктивного рішення. Так, зокрема, судді заборонено розглядати та вирішувати справу, якщо він є  членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра,  дід,  баба,  внук,  внучка,  усиновлювач  чи усиновлений, опікун чи піклувальник,  член сім'ї або близький родич  цих  осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі (п.3 ч. 1 ст. 20 Цивільного процесуального кодексу України).  Така норма є абсолютно логічною, оскільки родинні зв`язки будуть заважати судді об`єктивно сприймати свого родича як сторону у справі на рівні з іншою стороною, з якою суддя не перебуває у будь-яких відносинах, зважаючи на наявні між такими пов`язаними особами певних емоційних, почуттєвих, тощо елементів, які крім того, можуть змушувати суддю винести рішення на користь свого родича з метою закріплення між ними стосунків, задля вдячності та іншого. Зрозуміло, що за таких умов винесення судом дійсно об`єктивного рішення буде під великим питанням.  

Навіть сама по собі  якість упередженості (необ`єктивності) є незаконною і аморальною, оскільки суддя при цьому не виконує вимоги безсторонності як умови утвердження справедливості. Внаслідок упередженості суддя зосереджує увагу лише на тих фактах (доказах), що відповідають раніше сформованим уявленням про суть судової справи.

Отже, судова влада повинна бути об´єктивною, оскільки  судова істина не може бути встановленою судом необ´єктивним, тенденційним у оцінці аргументів однієї з сторін.

Дуже пов`язаною з попередньою якістю особи судді, є риса безсторонності судової влади, яка на практиці означає відсутність прихильності до однієї з сторін, що протистоять у судовому процесі, зважене ставлення до їх домагань, осіб, що їх представляють, і діяльність тільки в інтересах істини і утвердження справедливості, опираючись на закон і совість - безперечно, є вимогою і морального, і правового характеру.

До центральних рис, якими має бути наділений суддя, слід безумовно віднести компетентність. 

Здатність вирішувати судові справи з`являється не в силу бажання людини, але внаслідок її навчання, здобуття практичних навиків, перевірки рівня знань та умінь судді відповідних державним (судовим) органом, тільки після чого суддя допускається до судової роботи.

Компетентність судді полягає у ступені його кваліфікації, яка визначає його здатність якісно та безпомилково виконувати свої функції, вдало адаптуватись до нових умов.  

Ефективність судової системи вимагає від суддів мати високий ступінь професійної обізнаності. Вони повинні гарантувати, що вони підтримують високий рівень професійної компетентності шляхом навчання та підвищення кваліфікації. Останнє, до речі, згідно з національним законодавством є одночасно і правом і обов`язком судді.

Незалежність суддів є найважливішим принципом і відображає стан його особистості. Кожний громадянин має право на незалежний суд.  Незалежність має як інституційний, так індивідуальний аспект. 

            Незалежність судової  влади,  її  рівність із законодавчою та виконавчою владою є невід'ємними ознаками правової держави, в якій кожен має право на  судовий захист  своїх  прав  і  свобод. Незалежність судів встановлена в Україні як конституційний принцип організації та функціонування судів з метою забезпечення права осіб на  такий  захист^[8]. 

            13.10.1994 Комітетом Міністрів Ради Європи було ухвалено Рекомендацію № 94 (12) «Незалежність, дієвість та роль суддів»^[9], яка  визначає принципи, що мають застосовуватись з метою піднесення ролі кожного окремого судді та суддівського корпусу в цілому, зміцнити їхню незалежність та дієвість.

            Цікаво, що до розуміння поняття незалежності судді можна та слід підходити з двох позицій: внутрішньої незалежності судді від сторін у справи, інших осіб, що можуть намагатися або намагаються здійснювати прямо чи опосередковано вплив на суддю з метою схилення його до прийняття потрібного таким особам рішення та зовнішньої незалежності судді, що має забезпечуватись рядом заходів, таких як порядком призначення судді, притягнення до дисциплінарної відповідальності, звільнення тощо. Вказані різновиди статусу суддівської незалежності є взаємообумовленими та детермінованими.

            Як зазначається у згаданій вище Рекомендації, судді  повинні  приймати  свої рішення цілком незалежно і мати  змогу діяти без обмежень,  без   неправомочного впливу, підбурення,  тиску, погроз,  неправомочного прямого чи непрямого втручання,  незалежно з чийого боку та з яких мотивів  воно  б  не здійснювалось. У законі мають бути передбачені санкції проти осіб, які намагаються у такий спосіб впливати  на  суддів.  Судді  мають бути  цілком вільними у винесенні неупередженого рішення у справі, яку вони розглядають,  покладатись на своє внутрішнє переконання, власне тлумачення фактів та  чинне  законодавство. Судді  не зобов'язані  давати  звіт  щодо  справ,  які  знаходяться в їх провадженні, ніякій особі, яка не належить до системи судової влади.

            Задля цього, кожна держава повинна створити раду магістратури чи інший конкретний орган, незалежний від законодавчої та виконавчої влади, наділений широкими повноваженнями для всіх питань, що стосуються  статусу суддів.  Рада має складатися або з суддів виключно або в значній більшості суддів, що обираються суддями. Рада магістратури повинна нести відповідальність за свої дії та рішення^[10].

            В Україні на сьогодні такий орган, нажаль, не існує. Дещо приближеною за своїм статусом і складом є Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

            Розглянуті професійні якості судді є абсолютно необхідними для вчинення правосуддя та є відправними точками у формуванні ділової сторони    його особистості. Натомість, обов`язково слід згадати про внутрішні властивості, якими є моральні якості, що нерозривно пов`язані з професійними рисами судді та відіграють значну роль у вибірковості його поведінки. 

            Центральне місце серед особистісних якостей, якими має володіти суддя є гуманність (лат. humanus — людяний).

        Вказана риса полягає у любові, увазі до людини, повазі до людської особистості. Гуманність – це система установок особистості по відношенню до перш за все до людини обумовлена ​​моральними нормами та цінностями, представлена ​​у свідомості переживаннями жалю і реалізована у спілкуванні і діяльності в актах сприяння чи допомоги.

            Саме на гуманності побудований принцип захисту порушеного, невизнаного чи оспорюваного права особи, що звертається до суду за захистом. Також гуманність проявляється суддею під час вирішення в нарадчій кімнаті питання щодо міри покарання підсудному із урахуванням конкретних обставин справи, але зважаючи на нього як людину, яка якщо й вчинила злочин, все ж має право на виправлення, виховання, що є першочерговим завданням кримінального судочинства, в то час як більшість вважає з таку мету покарання. Гуманізм є необхідною рисою судді, яка натомість має використовуватись із урахуванням закону та рівності сторін, а суддя не повинен переходити межу розумної гуманності плутаючи це поняття  зі співчуттям або жалінням.   

            Досить часто не можливо об`єктивно та всебічно вирішити справу, не проявляючи при цьому терплячість. Різні справи містять неоднакові обставини та їх учасників, які у своїй поведінці з метою відстоювання власної позиції інколи нехтують не тільки правовими нормами, але й власними етичними принципами та поведінковими аспектами, тим самим намагаюсь підвести суддю або до затягування розгляду справи, або, навпаки, до її прискорення, чи до самовідводу тощо. Саме в такий напружених моментах суддя особливо має турбуватись про свою терплячість аби не допустити незаконного впливу на себе. Терплячість має проявлятись через стриманість від імпульсивних, необдуманих кроків, висловлювань, процесуальних дій, які можуть потягнути з собою вихід суддею за рамки процесу ідучи «на поводу» у сторони та в майбутньому призвести до невірного вирішення справи.

            Розсудливість (обачність) також належить до чеснот судді, яка є необхідною в його професійній діяльності та полягає у здатності судді мислити, міркувати, діяти правильно, обґрунтовано та розумно. Суддя зобов`язаний під час розгляду справи правильно встановити обставини справи, зробити обґрунтовані висновки спираючись на належним чином досліджені докази та в результаті винести законне, правильне та справедливе рішення.  Сутність  розсудливості судді полягає в його обов`язку вибрати найбільш доцільний спосіб вирішення поставленого перед ним завдання.

         Високо цінується особиста чесність та порядність. Приватне життя судді безпосередньо пов´язується з виконанням його професійних обов´язків. І саме з огляду на це, суддя має залишатись і в особистому житті поважною, законослухняною людиною, чесною та відвертою насамперед із собою. Важко уявити суддю-боржника, що розглядає справи про стягнення боргів. 

А.Ф. Коні в статті «Судова реформа і суд присяжних» дуже влучно підмітив, що в суді як ні в якій іншій діяльності «не доводиться так часто тривожити свою совість, то закликаючи її в судді, то вимагаючи від неї вказівок, то віднаходячи в ній єдиній підтримку»^[11]. У суспільному житті судді повинні поводитися з гідністю і залишатися такими ж уважними до інтересів суспільства як і в рамках своїх функцій.

Окрім наведених, до моральних якостей судді слід віднести усвідомлення суддею соціальної значимості судового рішення та загострене почуття власного обов´язку.

Особливий статус судді пов`язаний зі специфічністю виконуваної ним роботи, яка полягає у вирішенні доль людей, позбавленні їх свободи, майна. Прийняття таких рішень хоча і передбачене законом і на ньому ґрунтується, проте не завжди сприймається людьми з відчуттям примирення та підкорення закону, а подекуди вважається примхою судді, суворим норовом. В цьому випадку головним є те, щоб такі думки поодиноких людей не були відображенням дійсної непрофесійної поведінки судді. Суддя не має права допускати в своїй роботі прийняття не виважених рішень, винесених під впливом чи тиском особистих або швидкоплинних факторів, змін настрою чи інших обставин, оскільки такий несерйозний крок з боку судді може призвести до суддівської помилки, що найтяжчим чином може вплинути на долю конкретної людини, її життя та життя її сім`ї, оточення.

З наведеного можна зробити висновок, що професійність судді полягає у поєднанні в його особистості ділових та моральних якостей, які дають змогу судді не тільки юридично правильно розв`язувати спори або встановлювати істину у кримінальних справах, але й бути взірцем непорушності принципових догматів незалежності, об`єктивності, чесності, через виховання в собі цих якостей, їх контроль, постійне підкріплення та підживлення своєї безкомпромісності із собою та власною совістю.

---

---

[1] Прикладна етика. – Т.Г. Аболіна. - 2012// Режим доступу: http://pidruchniki.ws/16201015/etika_ta_estetika

[2] Magna carta of judges (Fundamental Principles). – CONSULTATIVE COUNCIL OF EUROPEAN JUDGES. - 17.10.2010. -// Режим доступу: https://wcd.coe.int/ViewDoc

[3] Режим доступу: http://uk.wikipedia.org

[4] Прикладна етика. – Т.Г. Аболіна. - 2012// Режим доступу: http://pidruchniki.ws/16201015/etika_ta_estetika

[5] Висновок Консультативної ради європейських суддів про етику та відповідальність суддів. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.coe.int/t/dghl/cooperation/ccje/textes/Avis_en.asp

[6] Цивільний процесуальний кодекс України: кодекс від 18.03.2004 № 1618-IV // Офіційний вісник України. -2004 р.- № 16, стор. 11, стаття 1088, код акту 28609/2004

[7] Основи психології - Киричук О.В. Основи психології: Підручник / За заг. ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. - 4-те вид., стереотип. - К.: Либідь, 1999. - 632 с.

[8] Постанова Пленуму Верховного суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади» // Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua

[9] Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № 94 (12)13.10.1994  «Незалежність, дієвість та роль суддів» // Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua

[10] Magna carta of judges (Fundamental Principles). – CONSULTATIVE COUNCIL OF EUROPEAN JUDGES. - 17.10.2010. -// Режим доступу: https://wcd.coe.int/ViewDoc

[11] Прикладна етика. – Т.Г. Аболіна. - 2012// Режим доступу: http://pidruchniki.ws/16201015/etika_ta_estetika