Судовий контроль як форма зовнішнього забезпечення захисту прав суб’єктів виконавчого провадження

          Повний, всебічний розгляд судом спору та ухвалення законного і обґрунтованого рішення є запорукою правової держави в якій судова система будується на принципах законності, незалежності та справедливості. Натомість,  винесення судом рішення не завжди достатньо для відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних права, свобод та інтересів особи. Потреба у примусовому виконанні судових рішень на сьогодні виникає майже з кожним  рішенням  суду через ряд причин та обставин.
     Саме тому, процедура виконання рішень судів регулюється на законодавчому, а отже, загальнодержавному рівні.

       Проте, не дивлячись на покладення функцій виконання рішень судів на окрему систему органів виконавчої влади – державну виконавчу службу, повноваження суду щодо виконання його рішення з прийняттям останнього не закінчується.

        Суд здійснює не тільки процесуальний контроль способів, шляхів виконання рішення, підстав для відстрочення та розстрочення його виконання  з тих чи інших поважних причин, але й - судовий контроль щодо дотримання прав суб`єктів виконавчого провадження та забезпечує їх захист.

      З цією метою законодавцем запроваджено окремий інститут судового контролю у виконавчому провадженні, який має на меті забезпечити швидке, якісне, законне виконання рішення суду.  

       Згідно з ч.5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

            Стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження» проголошує, що виконавче   провадження  як  завершальна  стадія  судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб)  - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших  органів (посадових осіб),  які провадяться на підставах,  в межах повноважень та у спосіб, визначених  цим  Законом,  іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до  цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

          Отже, не дивлячись на покладення функцій по виконанню рішень судів на орган іншої (несудової) гілки влади, законодавець тим не менш не поділив стадії розгляду справ і винесення рішень та їх виконання на дві незалежні одна від одної, а, навпаки, об`єднав їх у судове провадження. Таким чином, виконання рішення суду є наступним і заключним етапом судового провадження.

         Одночасно, виведення функції виконання рішення з-під юрисдикції судової влади має як своїх переваги, так і недоліки.

        До переваг можна віднести виведення з компетенції судів діяльності, не пов`язаної зі здійсненням правосуддя, що є головним завданням суду, яка полягає у організації за допомогою значного кола засобів та способів виконання рішення суду. Реалізація заходів примусового виконання рішень судів є особливим видом діяльності, яка потребує значних зусиль, знань та професійності, а отже має бути виведена в окрему категорію. Крім того науковці до переваг відносять реалізацію принципу розподілу влад, що виникла після передачі повноважень по виконанню судових рішень органу виконавчої влади, а отже унеможливлення узурпації влади.

            Натомість, до явних недоліків належать певна відірваність процедури виконання рішення та осіб, які його здійснюють від суду та суддів, що винесли рішення. Державні виконавці, які здійснюють примусове виконання рішень судів, належать до державної виконавчої служби,  яка  входить  до  системи органів Міністерства юстиції України та керуються власними законодавчими та підзаконними нормативно-правовими документами. Відмінність статусів двох органів не сприяє організаційному поліпшенню процедур виконання рішення судів, що в багатьох випадках є вкрай необхідним та відсутність чого суттєво зменшує ефективність виконавчого провадження.    

            Однак, судовий контроль за виконанням судових рішень є однією з форм зміцнення законності, умовою, що забезпечує дотримання прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у демократичному суспільстві. 

Сутність судового контролю полягає у використанні судом своїх повноважень, що відповідає ст. 124 Конституції України, у випадку встановлення факту здійснення незаконної, необґрунтованої або несправедливої дії з боку державних виконавців або інших осіб уповноважених на виконання рішення суду для поновлення законних прав та інтересів відповідних суб`єктів виконавчого провадження.

Стаття 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що вимоги державного  виконавця  щодо  виконання  рішень обов'язкові  для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України, а невиконання  законних  вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Одночасно, закон (стаття 6) зобов'язує державного виконавця використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Державний виконавець роз'яснює особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до  проведення  виконавчих дій, їхні права згідно з вимогами цього Закону.

При цьому, гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про державну виконавчу службу» дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені до вищестоящої посадової особи або до суду у порядку, встановленому законом.

А ч.3 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено право оскарження також і рішення державного виконавця.

В залежності від особи заявника, оскарження рішень, дій або бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби може здійснюватися в адміністративному та/або судовому порядку.

З наведеного вбачається, що процедура виконавчого провадження є врівноваженою з одного боку законною свободою дій державного виконавця, з другого - можливістю сторін виконавчого провадження відреагувати на ті чи інші діяння чи рішення державного виконавця та оскаржити їх в тому числі в судовому порядку.

Діяльність суду у цьому випадку слід кваліфікувати як зовнішній контроль за дотриманням державним виконавцем законності у виконавчому провадженні та забезпечення й захист прав учасників виконавчого провадження, оскільки державний виконавець обмежений у своїй поведінці процесуальними важелями оскарження його діянь та прийнятих рішень що слугує остраху відповідальності та обмеженню свавілля. Контроль є саме зовнішнім, оскільки здійснюється іншим незалежним органом, який не має права втручатись у виконавче провадження, а лише визначає законність процесуальної поведінки державного виконавця і в разі її невідповідності законодавству дозволеними засобами коригує її, тим самим усуваючи або зобов`язуючи усунути виявлені порушення, що призводить до відновлення прав інших учасників виконавчого провадження.  

Розглянемо деякі засоби судового контролю.

Відповідно до частини першої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

Оскарження стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) рішення, дії або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби в адміністративному порядку не позбавляє їх можливості звернутися до суду зі скаргою.

Одночасно, ч. 2 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Цивільний процесуальний кодекс України  (ст.383) визначає, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо   вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого  відповідно  до  цього  Кодексу,  порушено  їх права чи свободи.

Згідно зі ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором.

Більш ширше питання контролю з боку суду щодо виконання його рішення врегульовано нормами Кодексу адміністративного судочинства України. 

Так, відповідно до ст. 267 КАС України суд,  який  ухвалив  судове  рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Крім того, особа-позивач,  на  користь якої ухвалено постанову суду, має  право  подати до  суду  першої  інстанції заяву про визнання протиправними рішень,  дій чи  бездіяльності,  вчинених  суб'єктом владних  повноважень  -  відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача,  підтверджених такою  постановою суду.  Крім того,  судовий контроль за  виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 181 цього Кодексу, якою передбачено, що учасники    виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають  право  звернутися  до  адміністративного  суду  із позовною заявою,  якщо  вважають,  що  рішенням,  дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права,  свободи чи  інтереси,  а  також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 

Юрисдикційність розгляду скарг на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС залежить від спеціалізації суду, який ухвалив рішення, що підлягає примусовому виконанню органами ДВС.

У порядку цивільного судочинства скарги на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби підлягають розгляду, якщо підлягає виконанню рішення суду загальної юрисдикції, ухвалене відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України. Також, у порядку цивільного судочинства до суду мають оскаржуватися  дії та бездіяльність органів державної виконавчої служби  під час виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу та інших третейських судів, якщо виконавчі документи на примусове виконання таких рішень видано судами цивільної юрисдикції.

Відповідно, скарги на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень, ухвалених господарським судом відповідно до правил Господарського процесуального кодексу України розглядаються господарськими судами.

Стосовно здійснення судом контрольних заходів щодо виконання рішення адміністративного суду є зрозумілим, що такі заходи здійснюються адміністративним судом. Крім того, саме до адміністративного суду в порядку ст. 181 КАС України слід звертатись у випадках якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб (в процесі виконання виконавчих документів інших органів влади).

Територіальність подання та розгляду скарги в цивільному та господарському процесах визначається однакового – до суду, який видав виконавчий документ. Проте, якщо ЦПК України це питання врегульовано безпосередньо ст. 384, то Господарський процесуальний кодекс такої конкретизації не містить. Саме тому, постановою пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» враховуючи положення статті 121-2 ГПК роз’яснено, що скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає лише місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у першій інстанції, тобто той господарський суд, що видав виконавчий документ (наказ чи ухвалу), незалежно від того, якою саме особою подано скаргу, і в тому ж складі суду (якщо цьому не перешкоджають об’єктивні обставини, як-от звільнення судді, його захворювання, перебування у відпустці тощо).

Право на звернення до суду за здійсненням судового контролю обмежене у часі. В порядку цивільного судочинства скаргу на дії, рішення чи бездіяльність державного виконавця може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод (абзац 2 частини першої статті 385 ЦПК). При цьому, на оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій законодавець надає триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод (абзац 3 частини першої  статті 385 ЦПК).

Згідно з господарським процесуальним законом, звернутись з відповідною скаргою на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можна протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена (ст. 121-2 ГПК).

Кодексом адміністративного судочинства передбачено два строки яких має дотримати особа перед зверненням до суду з відповідною скаргою. Так, до заяви додаються докази її надсилання рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення відповідачам і третім особам не раніше семи робочих днів до дня подання заяви  до суду. А таку заяву може бути подано протягом десяти днів з дня,  коли позивач  дізнався  або  повинен  був дізнатися про порушення своїх прав,  свобод чи інтересів,  але не пізніше дня завершення  строку пред'явлення  до  виконання  виконавчого листа, виданого  за відповідною постановою суду.

Отже, з метою ініціювання судового контролю особа, яка вважає, що її права та інтереси порушені протиправними діяннями або рішеннями державного виконавця, має звернутись до суду, що видав виконавчий документ протягом визначеного строку з письмовою скаргою.

Процедура розгляду таких справ є значно спрощеною у порівнянні з, наприклад, позовним провадженням, оскільки, по-перше, строки розгляду скарги є скороченими – 10 днів в загальних судах та адміністративних. Заявник та державний виконавець повідомляються судом, проте їх неявка не перешкоджає розгляду, а за нормами КАС України за розсудом суду скарга може розглядатись в письмовому провадженні.

Окремої уваги заслуговують способи, які використовуються з метою реакції суду на порушення прав учасників виконавчого провадження та їх захисту.

Згідно зі ст. 387 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості  скарги суд визнає оскаржувані  рішення,  дії  чи  бездіяльність неправомірними  і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити  вимогу  заявника  та  усунути порушення або  іншим  шляхом  поновлює  його  порушені  права  чи свободи.

Про виконання ухвали відповідний  орган   державної виконавчої служби повідомляє суд  і  заявника  не  пізніше  ніж  у місячний строк з дня одержання ухвали суду.

Відповідно до ч. 10 ст. 267 КАС України у разі наявності  підстав  для  задоволення  заяви  суд  ухвалює  одну із постанов, що передбачені частиною другою статті 162 цього Кодексу (визнання протиправними  рішення  суб'єкта  владних повноважень чи окремих його положень,  дій чи бездіяльності і  про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих  його  положень  із зазначенням способу його здійснення; зобов'язання відповідача вчинити певні дії; зобов'язання  відповідача  утриматися  від вчинення певних дій  тощо).

У разі, якщо адміністративним судом зобов`язано суб`єкта владних повноважень подати суду звіт про виконання постанови суду, за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в  разі неподання  такого  звіту суддя  своєю  ухвалою  може  встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від десяти до тридцяти мінімальних заробітних плат.

 Половина суми штрафу стягується на користь позивача,  інша половина - до Державного бюджету України. Слід зауважити, що сплата штрафу не звільняє від обов'язку виконати постанову суду і подати звіт про її виконання. 

Вищим адміністративним судом України у своєму листі від 09.01.2013 р. N 28/12/13-13[1] визначено, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі.

Повноваження суду в правовій системі України є широкими та правовідносини, що ним вирішуються, охоплюють значне коло суспільних відносин. Головні принципи, на яких побудована система правосуддя та судочинства, а саме незалежність, законність, справедливість відіграють вирішальну роль у виконуваних судом завданням та його ролі в житті суспільства та держави.  

            Право звернення до суду гарантоване Конституцією України, а тому саме держава виступає головним гарантом захисту прав особи від порушення та забезпечення їх поновлення.

            Процедура виконання рішень судів та інших державних органів, уповноважених на розгляд і вирішення певних питань з подальшим виконанням таких рішень державною виконавчою службою, є досить тривалою та багатоетапною, в процесі чого, нажаль, також виникає значна кількість спірних питань та порушень прав сторін виконавчого провадження.

            Роль суду, в даному випадку, полягає у додержанні балансу між інтересами стягувачів, боржників та владними повноваженнями державного виконавця, який є посадовою особою державної служби, на яку покладена важлива функція своєчасного, повного, законного, об`єктивного та неупередженого  виконання рішення судів, тощо. Саме судовий контроль в таких випадках є зовнішньою формою забезпечення прав суб`єктів виконавчого провадження та необхідною ревізією додержання законності.

---

[1] Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 09.01.2013 р. N 28/12/13-13 // Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua