Захист порушеного права особи є пріоритетом держави в особі судових органів
при зверненні до них особи із заявою про це.
Суд зобов`язаний розглянути та
вирішити спір у разі дотримання позивачем відповідних вимог процесуального
закону щодо порядку звернення, змісту позовної заяви тощо. Натомість, існує ще
одна важлива умова дотримання якої необхідно мати на увазі при зверненні до
суду з приводу вирішення спору – позовна давність.
Стан невизначеності,
який створюється через непред'явлення позову протягом тривалого часу після
того, як виникла підстава для його пред'явлення, стврює шкідливу з
господарського погляду невпевненість, нестійкість відносин. Для попередження
таких несприятливих наслідків державою встановлюється певний максимальний
строк, протягом якого уповноважена особа може вимагати розгляду її позову[1].
Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у
межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного
права або інтересу.
Загальна
позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).
При цьому, поряд із загальною позовною давністю існує також спеціальна
позовна давніть, яка передбачає більш скорочений або, навпаки, подовжений строк
позовного захисту.
Зокрема, як встановлено ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до
вимог:
1) про стягнення
неустойки (штрафу, пені);
2) про спростування
недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації.
3) про переведення на
співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права
купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу);
4) у зв'язку з недоліками
проданого товару (стаття 681 цього Кодексу);
5) про розірвання договору
дарування (стаття 728 цього Кодексу);
6) у зв'язку з
перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу);
7) про оскарження дій
виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу).
Одночасно слід зазначити, що наведений
перелік спеціальних строків позовної давності не є вичерпним, та законодавець у
Цивільному кодексі визначив ще й інші строки позовної давності, проте розмістив
їх за видовою ознакою правовідносин, які структуровано врегульовані цим
Кодексом.
Так, частина 4 статті 362 Цивільного
кодексу визначає, що до вимог співвласника про переведення на нього прав та
обов'язків покупця у
разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням
переважного права купівлі, до
таких вимог застосовується позовна давність в один рік.
До вимог у зв'язку з
недоліками проданого товару застосовується позовна давність в один рік, яка обчислюється від дня
виявлення недоліків у межах строків, встановлених статтею 680 цього Кодексу, а
якщо на товар встановлено гарантійний строк (строк придатності), - від дня
виявлення недоліків у межах гарантійного строку (строку придатності) (ст. 681 ЦК
України).
Разом з тим, частиною восьмою статті 269 ГК України
передбачено шестимісячний строк пред'явлення позовів, що випливають з поставки
товарів неналежної якості. Однак це не один і той самий строк, а два різні
строки, оскільки перший з них (річний) застосовується щодо договорів
купівлі-продажу (стаття 655 ЦК України), а другий (шестимісячний) - договорів
поставки (стаття 265 ГК України, стаття 712 ЦК України). Різниця між ними
полягає ще й у тому, що законом не передбачено можливість захисту порушеного
права в разі пропущення, в тому числі й з поважних причин, шестимісячного
строку пред'явлення позову. Отже, у вирішенні питання про застосування
зазначених строків господарському суду слід ретельно з'ясовувати правову
природу укладеного сторонами договору на предмет його відповідності ознакам
договору купівлі-продажу або поставки[2].
Що ж до позовів постачальників (продавців) до одержувачів
(покупців) про стягнення вартості товару, від оплати якого останні відмовилися
з посиланням на його неналежну якість, то у таких спорах застосовується
загальна позовна давність, оскільки ці вимоги пов'язані з розрахунками за
товар.
До вимог про розірвання договору дарування застосовується
позовна
давність в один рік (ст. 782 ЦК України).
До вимог про відшкодування збитків у зв'язку з
пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також до вимог
про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік (ст. 786 ЦК України).
До
вимог щодо неналежної якості роботи, виконаної за договором підряду,
застосовується позовна давність в один
рік, а щодо будівель і споруд - три
роки від дня прийняття роботи замовником (ст. 863 ЦК України).
До
вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується
позовна давність в один рік з
моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів) (ст. 925 ЦК
України).
При цьому, позовна
давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у
закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України,
транспортними кодексами (статутами) (ст. 926 ЦК України).
Згідно зі ст. 1106 ЦК
України до
вимог чекодержателя про оплату чека застосовується позовна давність в один рік.
Спадкоємці, їхні законні представники, а також орган
опіки та піклування мають право оскаржити до суду дії виконавця заповіту, якщо
вони не відповідають цьому Кодексу, іншим законам, порушують інтереси
спадкоємців. До
вимог про визнання неправомірними дій виконавця заповіту застосовується позовна
давність в один рік (ст. 1293 ЦК України).
Отже, перелік випадків окремого встановлення до
відповідних вимог спеціальних строків позовної давності є досить значним.
Не варто й забувати про те, що вимоги на які не
поширюється позовна давність також визначаються законодавцем окремо.
Аналогічний позовній давності міститься строк звернення
до суду і в Кодексі адміністративного судочинства.
Так, згідно ст. 99 цього Кодексу для звернення до адміністративного суду за
захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з
дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав,
свобод чи інтересів.
Для
звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її
проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень щодо
справ, зазначених у пункті 5 частини
першої статті 183-2 цього
Кодексу, встановлюється 15-денний строк,
який обчислюється з дня виявлення суб'єктом владних повноважень підстав для
звернення до адміністративного суду.
Для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб'єкта
владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про
стягнення грошових коштів, встановлюється місячний
строк.
Передбачений
статтею 48 Закону України «Про
іпотеку» тримісячний строк для оскарження в суді прилюдних торгів за своєю правовою природою є
спеціальною (скороченою) позовною давністю стосовно відповідних позовних вимог
осіб, зазначених у цій нормі (іпотекодержателя, іпотекодавця, боржника, іншого
учасника прилюдних торгів).
Такою ж позовною давністю є встановлений частиною другою статті 20 Закону
України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» місячний строк подання заяви про
визнання недійсною угоди, укладеної на аукціоні, конкурсі, - стосовно учасників
аукціону, конкурсу або органу приватизації.
До позовних
же вимог, пов'язаних з оскарженням прилюдних торгів та визнанням недійсними
згаданих угод і заявлених іншими особами, які не належать до кола осіб,
визначених згаданими нормами, застосовується загальна позовна давність згідно з
приписами ЦК України.
Подібним чином вирішується й питання щодо застосування визначеного частиною
першою статті 50 Закону України «Про акціонерні товариства» тримісячного строку оскарження
акціонером рішення загальних зборів або порядку прийняття такого рішення:
стосовно акціонера господарського товариства даний строк є спеціальною (скороченою) позовною
давністю, для інших же осіб, які оскаржують у судовому порядку згадані рішення,
діє загальна позовна давність[3].
Постановою Верховної Ради України від 14.07.93 № 3382-XII ратифіковано Конвенцію про
позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів, підписану 14.07.74 від
імені України у м. Нью-Йорку (далі - Конвенція). Відповідно до листа Міністерства
закордонних справ України від 21.02.2001 № 21/19-612-267 положення Конвенції
набрали чинності для України з 01.04.94.
Відповідно
до статті 3 Конвенції ця Конвенція застосовується лише в тих випадках, коли
комерційні підприємства сторін договору міжнародної купівлі-продажу товарів у
момент його укладення перебувають у Договірних державах. Оскільки Конвенція не
передбачає іншого, вона застосовується незалежно від права, яке могло б
підлягати застосуванню на підставі норм міжнародного приватного права.
Конвенція не застосовується в тих випадках, коли сторони договору
купівлі-продажу в ясній формі виключили її застосування.
У
статті 8 Конвенції позовну давність встановлено тривалістю у чотири роки.
Проте, незважаючи на імперативне регулювання строків
позовної давності, її застосування є досить гнучким в залежності від обставин.
Так, в разі поважності причин пропуску строку порушене
право підлягає захисту. Та, навпаки, сплив позовної давності, про застосування якої
заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
При цьому, позовна заява не є процесуальним строком та не може
поновлюватись судом.
На цьому моменті слід зупинитись більш детально.
Цивільний кодекс в редакції 2003 року, на відміну від свого попередника
1963 року, містить таку новелу, як застосування судом позовної давності лише за заявою
сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Таким чином, якщо бажання особи звернутись до суду з певними вимогами було
реалізовано лише після закінчення строку позовної давності, та навіть в разі
відсутності поважних причин такого не звернення у визначений законом строк, це
не позбавляє позивача права на звернення, та суд має розглянути та вирішити
справу по суті, в разі або неявки другої сторони для судового розгляду до неї
вимог, або ж незаявлення з тих чи інших причин відповідачем про застосування
позовної давності.
І такі умови видаються справедливими.
Крім того, позовна давність може змінюватись
(збільшуватись) за домовленістю сторін, зупинятись,
перериватись.
З наведеного вбачається, що позовна
давність є елементом матеріального права та існує, окрім іншого, для стимулювання
суб`єктів права для врегулювання своїх спорів протягом розумного часу достатного
не тільки для звернення до суду, але й логічного та необхідного для вирішення
відповідного правового спору, збирання доказів та захисту актуального порушення
прав та свобод в умовах стрімкого розвитку суспільних відносин.
[1] Основи римського приватного Прав:
Навчальний посібник - Львів: Ред.-вид. відділ Львів, ун-ту, 2000. - 238с.
[2] Про деякі питання практики застосування
позовної давності у вирішенні господарських спорів: постанова Пленуму Вищого господарського суду України від
29.05.2013 № 10
[3] Про
деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських
спорів: постанова Пленуму Вищого господарського суду України від
29.05.2013 № 10
Немає коментарів:
Дописати коментар