Особливості поруки, як способу забезпечення виконання зобов`язань

Порука виникла в силу своєї необхідності та її існування було обумовлено широким розвитком договірних відносин.

Ще за часів Стародавнього Риму високо розвинена правосвідомість населення так званого «класичного» римського періоду в приватному праві дійшла розуміння про необхідність в деяких випадках залучення третьої сторони для гарантії виконання боржником його обов`язку.

Найхарактернішою рисою була повна відсутність державного втручання у сферу приватних відносин. Звісно, що ця приватна сфера була ви­значена межами публічного інтересу. Головним і основним суб'єктом приватноправових відносин був римський громадя­нин, передусім захищалися його інтереси, вони ставилися ви­ще державних. Найбільш ретельно було розроблено два пра­вових інститути, що мали вирішальне значення для зміцнення господарського обігу. Це інститут індивідуальної приват­ної власності та інститут договору[1].

Порукою (adpromissio, fidejussio) є забезпечення виконання зобов´язання шляхом залучення додаткового боржника.  

Чинне законодавство України встановлює такі види забезпечення виконання зобов`язань: неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток.

При цьому, наведені види забезпечення не є вичерпними, та інші види можуть бути встановлені законом або сторонами у договорі. 

Законодавець імперативно визначає, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі та у разі недодержання такої форми правочин є нікчемним (ст.547 Цивільного кодексу України)

Згідно зі ст. 553 Цивільного кодексу України  за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.  Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Цікавим є те, що кредитор з поручителем можуть домовитись в договорі як про солідарну з кредитором відповідальність поручителя, так і про субсидіарну (додаткову) відповідальність. З цього приводу слід зазначити, що солідарний вид відповідальності є більш зручним для кредитора, який при наявності порушення основного зобов`язання з боку боржника, може одночасно або по черзі, на власний розсуд, вимагати виконання такого обов`язку як від боржника та поручителя окремо, так і від обох одночасно.

Субсидіарна порука, зрозуміло, є більш вигідною для поручителя, оскільки наступає для нього тільки в разі невиконання зобов`язання боржником. До пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Спірним моментом є строк дії поруки, а саме порядок її припинення.

Згідно з ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.

 Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника.

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Ніби-то все зрозуміло та однозначно. Натомість, на практиці виникають ситуації, за яких у договорі занадто лаконічно виписаний порядок припинення поруки, та сторони обмежуються лише зазначенням строку дії договору поруки, помилково ототожнюючи його зі строком дії поруки, що в подальшому призводить до прострочення кредитора зі зверненням до поручителя щодо виконання ним зобов`язання забезпеченого порукою.

Як роз`яснив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові № 5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Тема поруки є досить актуальною станом на сьогодні та цікавою з точки зору правової науки.

---

[1]Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право: Підручник. - К: Юрінком Інтер, 2006. –с. 32