Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод[1] кожна
особа має право на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж
розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому, згідно зі ст. 13 Конвенції кожен, чиї права
і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб
правого захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке
порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.
З наведеного можна дійти висновку, що відмова у
доступі до оскарження є відмовою в доступі до правосуддя, що з позиції
міжнародного права є неприпустимим.
Право на судовий захист є конституційним правом людини
згідно зі ст.55 Конституції України.[2]
Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення
апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків,
встановлених законом (п.8 ч.1 ст. 129 Конституції України).
Головним завданням апеляційного оскарження є
підтвердження іншим судом законності та обґрунтованості рішення або
встановлення помилок, допущених судом першої інстанції та їх виправлення з
метою належного захисту прав та свобод
особи. Апеляційний розгляд є додатковою гарантією справедливості
судового рішення та реалізації права на судовий захист.
В
національній правовій системі України право апеляційного оскарження передбачено
і в господарських правовідносинах під час судового провадження у господарських
справах.
На
сьогодні вирішення суб`єктами господарювання спірних питань здійснюється
найчастіше саме шляхом звернення до суду і апеляційне оскарження судових рішень
є саме тим інструментом яким користується сторона незадоволена рішенням суду. Крім
того, значна кількість справ порушуються за позовною заявою органів державної
влади, прокурора в інтересах держави та з метою захисту її порушених інтересів
або в інтересах громадянина з ціллю захисту його прав та інтересів.
Та,
незважаючи на нормативну урегульованість процедури апеляційного оскарження
судових рішень у господарських справах, залишається
багато процесуальних нюансів та питань,
навколо яких досі точаться правові дискусії як в середовищі правників та
науковців, так і серед судових органів.
Сторони у справі, прокурор, треті
особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив
питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на
рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Таке коло
суб`єктів, які мають право на звернення з апеляційною скаргою, закріплено ст. 91 Господарського
процесуального кодексу України[3].
Згідно ст. 21 ГПК України сторонами в
судовому процесі є позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та
організації, зазначені у ст.1 цього Кодексу. Позивачами є
підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов
про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено
позовну вимогу.
Треті особи в господарському процесі, можуть заявляти
самостійні вимоги на предмет спору або бути третіми особи, які не заявляють
самостійних вимог на предмет спору. При цьому, в першому випадку, треті
особи можуть вступити у справу до прийняття рішення господарським судом,
подавши позов до однієї або двох сторін, а у другому - можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до
прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може
вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін (також їх може бути
залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або за
ініціативою господарського суду).
Цікавими суб`єктами права на апеляційне оскарження рішень
господарського суду є особи, які не брали участі у справі, проте вважають що
судове рішення впливає на їх права та обов'язки.
З приводу статусу таких осіб на стадії апеляційного
оскарження часто виникали питання у зв`язку з чим Вищий господарський суд
України в інформаційному листі від 29.06.2010 року № 01-08/369 «Про деякі
питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України
у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу
України» зазначив, що процесуальний статус відповідної особи може бути
визначений як «особа, яка подає (подала) апеляційну скаргу», а у тексті
судового рішення допустиме також вживання терміну «скаржник».
Встановлення дійсного впливу судового рішення на права
та обов`язки такої особи також викликає деякі непорозуміння.
Так, встановити це на стадії прийняття апеляційної
скарги до провадження в деяких випадках можливо, проте, враховуючи, що разі
якщо суд дійде висновку про те, що рішення у справі не зачіпає прав та
обов`язків особи, яка не брала участі у справі проте звернулась із апеляційною
скаргою, підстав для повернення апеляційної скарги згідно зі ст. 97 ГПК України
не буде. Отже, у разі відповідності поданої апеляційної скарги вимогам 94 ГПК
України, суд має відкрити апеляційне провадження.
Вищий господарський суд України у своїй постанові Пленуму
від 17.05.2011 № 7 «Про деякі питання
практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України»[4]
зазначає, що у розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі
в розгляді справи
судом першої інстанції і яка вважала, що
місцевим господарським судом вирішено питання про її права та
обов'язки, апеляційний господарський
суд, прийнявши апеляційну скаргу
до провадження (якщо
вона не підлягала поверненню з
передбачених ГПК підстав), повинен з'ясувати наявність
правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі.
Якщо при цьому
буде встановлено, що
права такої особи оскаржуваним судовим
рішенням не порушені та що питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом
першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний
господарський суд своєю ухвалою припиняє
апеляційне провадження на
підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК, оскільки у
такому випадку не існує правового зв'язку
між скаржником і
сторонами у справі, в зв'язку з чим
відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.
відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.
Дійсно, саме через відсутність суб`єкта спору в даному
випадку перегляд рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку і не може
відбуватись, проте посилання як на підставу повернення апеляційної скарги на п.
1 ч. 1 ст. 80 ГПК України є не досить вдалим, у зв`язку з чим є доцільним
розроблення змін до Господарського процесуального кодексу України в частині
внесення додаткових підстав припинення провадження у справі.
Також правом оскарження в апеляційному порядку судових
рішень суду першої інстанції користується прокурор.
У відповідності до ст. 29 ГПК України прокурор
бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю
ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її
розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у
справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд
рішення Верховним Судом України, про перегляд рішення за нововиявленими
обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за
позовом інших осіб.
При цьому, у разі прийняття господарським
судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу,
уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах,
зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом
позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про
відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних
правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення
до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.
На відміну від рішень, якими закінчується розгляд
господарської справи по суті, щодо оскарження ухвал законодавець робить деякі
обмеження.
Так, ст. 91 ГПК України визначено, що ухвали місцевого
господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення
господарського суду лише у випадках, передбачених статтею 106
цього Кодексу.
А згідно ст. 106 ГПК України, визначено чіткий перелік
ухвал місцевого господарського суду, які можуть бути оскаржені в апеляційному
порядку окремо від рішення місцевого господарського суду.
Натомість, з даного питання існує певна неузгодженість
правових позицій Верховного суду України та Конституційного суду України.
Так, в інформаційному листі Верховного суду України
від 10.09.2008 N 3.2.-2008[5], автор приходить до
висновку, що дії сторін у справі по апеляційному та касаційному оскарженню ухвал
господарського суду, які не
може бути оскаржено ні в апеляційному, ні в касаційному порядку, як правило,
спрямовані на затягування
судового процесу і є порушенням приписів
статті 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, положень
щодо обов'язку сторін добросовісно
користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу
до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.
З метою запобігання відповідним порушенням
Верховний суд України радить господарським судам у разі
подання апеляційної скарги на ухвалу, яку не може бути оскаржено, місцевий господарський суд має відмовляти у прийнятті такої
скарги з посиланням на частини першу та четверту статті 106 ГПК України.
Натомість така позиція є протилежною позиції
Конституційного суду України, який в своєму рішенні від 25 квітня 2012 року у
справі № 11-рп/2012 у справі за
конституційним зверненням громадянина Шаповалова О.Л. щодо офіційного
тлумачення положень пункту 20 частини першої статті 106, частини першої статті
111-13 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв’язку з
положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України за
результатами розгляду аспекті конституційного звернення положення пункту 20
частини першої статті 106, частини першої статті 111-13 Господарського
процесуального кодексу України у взаємозв’язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України[6] визначив,
що відсутність можливості апеляційного та касаційного оскарження ухвал суду про
відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання рішення,
ухвали, постанови в такому самому порядку, як і ухвал про зміни способу та
порядку їх виконання, також не узгоджується з принципом справедливості та
вказав про можливість апеляційного оскарження ухвали, право оскарження якої
прямо не передбачено процесуальним законодавством.
Таким чином, звернення до апеляційного суду з
апеляційною скаргою є правом сторін та інших визначених Господарським
процесуальним кодексом України осіб, гарантованим Конституцією України,
процедура якого чітко регламентована законом та полягає у наступному.
[2] Конституція України: закон від 28.06.1996 №
254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. -1996 р.- № 30, стаття 141
[3] Господарський процесуальний кодекс України: закон
Верховної Ради України від 06.11.1991 №
1798-XII // Відомості
Верховної Ради України. - 1992 р. -
№ 6. - стаття 56
[4] Про деякі питання практики
застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України: постанова
Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №
7 //
Вісник господарського судочинства від 06.2011 — 2011 р., № 3, стор. 23
[5] Інформаційний лист Верховного
суду України від 10.09.2008 N 3.2.-2008
// Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua
[6] Рішення Конституційного суду
України від 25 квітня 2012 року у справі № 11-рп/2012 у справі за конституційним зверненням
громадянина Шаповалова О.Л. щодо офіційного тлумачення положень пункту 20
частини першої статті 106, частини першої статті 111-13 Господарського
процесуального кодексу України у взаємозв’язку з положеннями пунктів 2, 8
частини третьої статті 129 Конституції України за результатами розгляду аспекті
конституційного звернення положення пункту 20 частини першої статті 106,
частини першої статті 111-13 Господарського
процесуального кодексу України у взаємозв’язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України // Режим
доступу: http://zakon4.rada.gov.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар