Порядок приймання дітей до першого класу

Міністерство освіти і науки України, готуючись до наступного навчального року, своїм листом від 14 лютого 2015 року № 1/9-71 (далі - Лист) надало роз’яснення щодо порядку приймання дітей до першого класу загальноосвітніх навчальних закладів.

Так, у Листі зазначається, що відповідно до ст. 18 Закону України "Про загальну середню освіту" зарахування дітей до першого класу початкової школи загальноосвітніх навчальних закладів державної та комунальної форми власності (у тому числі ліцеїв, гімназій, колегіумів, колежей, що містять у своїй структурі школу I ступеня) здійснюється на безконкурсній основі. Відтак, проведення тестувань, вступних випробувань, співбесід, інших заходів, що мають на меті встановлення відповідності рівня підготовки дитини до школи, не допускається.

Відповідно до Інструкції про порядок конкурсного приймання дітей (учнів, вихованців) до гімназій, ліцеїв, колегіумів, спеціалізованих шкіл (шкіл-інтернатів), на конкурсній основі (співбесіда) організовується прийом до першого класу виключно у спеціалізованих школах (школах-інтернатах).

Під час проведення співбесіди у спеціалізованих школах (школах-інтернатах) забороняється перевірка знань з математики, вмінь з читання і письма та іноземної мови. Співбесіда може мати на меті винятково пересвідчення достатності рівня загального розвитку дитини, її функціональної готовності до систематичного навчання та здатності до вивчення дисциплін відповідно до спеціалізації закладу, наприклад, фонематичний слух.

Результати співбесіди оголошуються не пізніше 5 днів після її проведення. Діти зараховуються до навчального закладу за наказом директора до початку навчального року.

Прийом дітей до першого класу загальноосвітніх навчальних закладів (у тому числі ліцею, гімназії, колегіуму, колежу, що містить у своїй структурі школу I ступеня), які працюють (планується організація навчання) за науково-педагогічними проектами, також відбувається на безконкурсній основі. Можливість успішно навчатись за обраною програмою має забезпечуватись не селекцією дітей, а створенням відповідних навчально-виховних умов для всіх дітей, які є учнями даного навчального закладу.

Дітям, які вступають до першого класу школи I - III ступеня, що обслуговує мікрорайон, де мешкає дитина, не може бути відмовлено у зарахуванні.

Також у Листі звертається увага на те, що відповідно до ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" батьки несуть відповідальність за стан здоров'я дитини, її фізичний розвиток.

Відповідно до ст.ст. 12, 15 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" медичні працівники, які проводять профілактичні щеплення, зобов'язані надавати об'єктивну інформацію особам, яким проводять щеплення, або їх законним представникам про ефективність профілактичних щеплень і можливі післявакцинальні ускладнення.

Особам, що не досягли п'ятнадцятирічного віку, профілактичні щеплення проводяться за згодою їх об'єктивно інформованих батьків або інших законних представників, які мають право відмовитися від щеплень за відсутності повної об'єктивної інформації про вплив щеплень на стан здоров'я і подальші наслідки.

Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Питання про відвідування навчального закладу дітьми, батьки яких відмовляються від щеплень, вирішується лікарсько-консультативною комісією (наказ Міністерства охорони здоров'я України від 29 листопада 2002 року № 434 та затверджене цим наказом Примірне положення про підготовку дітей на педіатричній дільниці до відвідування дошкільного та шкільного загальноосвітнього навчального закладу).

Джерелокоментар ipLex від 25.02.2015

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК Верховного Суду України у справі про визнання права власності на нежитлові приміщення

18.02.2015

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 18 лютого 2015 року ухвалив постанову у справі № 6-244цс14, предметом якої був спір про визнання права власності на нежитлові приміщення.

Суд зробив правовий висновок про те, що частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред’явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.
 
На час укладення сторонами договору про фінансування будівництва правовідносини щодо залучення коштів фізичних осіб з метою фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулювалися Законами України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19 червня 2003 року № 978-IV та «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 року № 1560-XII.

Ні зазначеними нормами, ні нормою статті 331 ЦК України не передбачено виникнення права власності на новостворений об’єкт нерухомості на підставі судового рішення.

Порядок оформлення права власності на об’єкт інвестування після прийняття такого об’єкту в експлуатацію визначено зазначеними нормами.

Враховуючи, що забудовник відповідно до умов договору інвестування передав за актом позивачці нежитлові приміщення та звернувся до виконавчого комітету із заявою про оформлення права власності за інвесторами, а виконавчий комітет ухвалив рішення про оформлення права власності за інвесторами, висновок суду про необхідність захисту прав позивачки шляхом визнання за нею права власності на новостворене майно на підставі статті 392 ЦК України не можна визнати обґрунтованим.

Таким чином, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК набуття права власності – це певний юридичний склад, з яким закон пов’язує виникнення в особи суб’єктивного права власності на певні об’єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб позивачка набула права власності на спірний об’єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Із повним текстом постанови Верховного Суду України у цій справі можна буде ознайомитися на офіційному веб-сайті Суду (http://www.scourt.gov.ua) у підрозділі "Постанови у справах цивільної юрисдикції" розділу "Рішення Верховного Суду України".

 Джерело: http://www.scourt.gov.ua

Підведено підсумки першого дня роботи практичного семінару

19 лютого завершилась робота першого дня практичного семінару «Добір суддів та дисциплінарна практика: здобутки, досвід Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та її діяльність в нових умовах».

Відкриваючи захід, до присутніх з вітальним словом звернулись Голова Комісії Сергій Козьяков, керівник Проекту USAID «Справедливе правосуддя» Девід Майкл Вон та ректор Національної школи суддів України Микола Оніщук.

Протягом першого дня роботи семінару було проведено 4 сесії. У першій з них – «Інституційне становлення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України: досвід, засвоєні уроки та діяльність в нових умовах» учасники заходу обговорили важливість забезпечення наступництва у діяльності Комісії та потребу формування й підтримання інституційної пам’яті в її роботі з метою збереження досягнень, врахування досвіду, в тому числі, щодо подолання викликів, які стоять перед ВККСУ.

Голова Комісії С. Козьяков розповів про діяльність Комісії в нових умовах. Він наголосив на важливості внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». С. Козьяков зауважив, що членами Комісії було внесено 150 пропозицій до проекту Закону, які стосувались процедур роботи Комісії, і 90 з них увійшли до Закону.

С. Козьяков звернув увагу присутніх на нові процедури та функції у роботі Комісії. До кваліфікаційної та дисциплінарної функцій згідно нового Закону додається оцінювання результатів роботи суддів та ведення суддівського досьє.

Про проблемні питання окремих процедур, пов’язаних із суддівською кар’єрою розповів заступник Голови Комісії Микола Патрюк. На його думку, кандидат на посаду судді повинен обов’язково проходити співбесіду, адже це важлива процедура на шляху до кар’єри судді. Він навів приклад з досвіду, який використовується у Нідерландах, де кандидат на посаду судді проходить декілька співбесід.

Під час першої сесії експертом з питань функціонування судової системи Проекту USAID «Справедливе правосуддя» Оленою Овчаренко було представлено звіт за результатами дослідження «Питання удосконалення процедури переведення судді до іншого суду в межах п’ятирічного строку». Також під час сесії учасники обговорили питання врахування факторів незалежності суддів у діяльності ВККСУ.

Про анонімне тестування кандидатів на посаду судді та забезпечення якості, під час другої сесії розповів начальник відділу науково-методичного забезпечення діяльності Комісії Національної школи суддів України Олександр Іщенко. Він представив досвід НШСУ у розробці тестових завдань та проблеми, які постають перед розробниками в цьому процесі.  Продовжив сесію експерт з тестових методологій проекту USAID «Справедливе правосуддя» Сергій Мудрук, який презентував практику, принципи та сучасні тенденції тестування у процесі професійної сертифікації. С. Мудрук також ознайомив учасників семінару з аналізом результатів анонімного тестування під час третього добору кандидатів на посаду судді в Україні.

Під час третьої сесії керівник проекту USAID «Справедливе правосуддя» Девід Майкл Вон розповів про міжнародний та європейський досвід у формуванні та визначенні суддівських компетенцій, оцінки якостей кандидатів на посаду судді, результати діяльності Проекту з ключовими судовими інституціями щодо формування переліку суддівських компетенцій. Також під час сесії МГО «Універсальна екзаменаційна мережа» в особі її президента Сергія Мудрука представила результати дослідження «Аналіз суддівської практики», яке було проведено за підтримки Проекту USAID «Справедливе правосуддя» та у співпраці з ВККСУ, НШСУ, суддівським корпусом та громадськими організаціями. Обговорено питання формування та визначення професійних, особистих та соціальних компетенцій судді.

Тема спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді в Україні стала предметом обговорення у четвертій сесії. З першим досвідом в її проведенні присутніх ознайомив ректор НШСУ Микола Оніщук. У його виступі йшлося про забезпечення процесу спеціальної підготовки, формуванні структури, розробці програми підготовки та формуванні її змісту. Про проблеми в процесі організації та здійснення спеціальної підготовки та шляхи їх вирішення розповів Девід Майкл Вон. Керівник Проекту USAID «Справедливе правосуддя» презентував результати співпраці Проекту з Національною школою суддів України щодо розробки та впровадження навчальних курсів. Також про розроблення нових курсів для суддівського навчання розповів менеджер проекту «Освіта суддів – для економічного розвитку» Ігор Осика.                         

Продовження роботи семінару відбудеться 20 лютого, де на учасників очікує обговорення наступних тем у трьох сесіях.      

Джерело: http://www.vkksu.gov.ua

Оприлюднено звіти про стан здійснення судочинства в Україні за 2014 рік

Відповідно до наказу Державної судової адміністрації України від 17 січня 2014 року № 9 на веб-порталі судової влади України оприлюднено звітність про стан здійснення правосуддя в Україні за 2014 рік.

Звіти містять відомості про результати розгляду місцевими та апеляційними судами України адміністративних, кримінальних, господарських, цивільних справ та справ про адміністративні правопорушення, крім судів Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, а також окремих судів Донецької й Луганської областей.

Джерело:  http://court.gov.ua/155050/

Про доповнення Інформаційного листа ВГСУ від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови ВСУ, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" (Інформаційний лист ВГСУ від 27.01.2015 № 01-06/114/15) 27.01.2015

Господарські суди України На доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" доводимо до відома правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами перегляду судових рішень господарських судів у порядку, передбаченому розділом ХІІ2 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають: 1) у зв'язку з приватизацією і орендою державного та комунального майна: - якщо об'єкти соціально-побутового призначення не увійшли до статутного фонду при приватизації акціонерного товариства, а були передані останньому безоплатно у користування, то відповідно до статті 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у такого акціонерного товариства не виникло право власності на відповідне нерухоме майно за наслідками приватизації (постанова від 14.10.2014 № 14/181-11); - стосовно майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР у зв'язку із законодавчою невизначеністю правонаступників такого майна та з метою його збереження в інтересах громадян України Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP" тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP, розташованого на території України, встановлено, що зазначене майно є загальнодержавною власністю і не може бути відчужене без згоди його власника - держави в особі Фонду державного майна України. Отже, оскільки спірне майно розташоване на території України та перебувало у віданні загальносоюзних громадських організацій, а на момент створення закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" перебувало у державній власності, то таке майно не могло бути відчужене без згоди його власника - держави в особі Фонду державного майна України (постанова від 18.11.2014 № 901/2493/13); - за змістом статті 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзних підприємств, розташованих на території України", Постанови Верховної Ради України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 і статті 1 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992, передача майнових комплексів громадських організацій колишнього Союзу РСР у відання Української республіканської Ради профспілок (правонаступником якої після розпаду Союзу PCP стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому - Федерація професійних спілок України) форму їх власності не змінює, і передане майно залишається у власності держави (постанова від 18.11.2014 № 16-13-28/17-438-2011); 2) з питань захисту права власності: - вибуття спірного майна з володіння акціонерного товариства відбулося поза його волею, на підставі судових рішень про затвердження мирової угоди та визнання права власності, у подальшому скасованих. Тому наявні правові підстави для витребування цього майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України (постанови від 30.09.2014 № 43/440-6/231, від 14.10.2014 № 923/318/13); 3) у зв'язку з реалізацією майна з прилюдних торгів: - відповідно до статті 45 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо переможець прилюдних торгів відмовився від підписання протоколу, наступний учасник, що запропонував найвищу ціну, але не нижчу за початкову ціну продажу, оголошується переможцем прилюдних торгів. За його відсутності або відмови прилюдні торги оголошуються такими, що не відбулися (постанова від 11.11.2014 № 908/2105/13);

ДФС розказала про нюанси плати за землю

16 січня 2015 року Державна фіскальна служба України затвердила інформаційний лист № 722/5/99-99-19-01-01-16 "Про особливості встановлення ставок з місцевих податків та зборів" (далі - Лист), в якому, зокрема, роз’яснила основні нюанси плати за землю.

Так, у Листі зазначається, що згідно із пп. 284.1 ст. 284 Податкового кодексу України  (далі - ПКУ) органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Відповідно до пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПКУ рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування визначених місцевих податків та зборів.

До 25 грудня року, що передує звітному, органи місцевого самоврядування повинні подавати контролюючим органам рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг з сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам (абз. 2 п. 284.1 ст. 284 ПКУ).

Зміни до зазначеної інформації надаються до 1 числа першого місяця кварталу, що настає за звітним кварталом, у якому відбулися такі зміни.

Якщо органи місцевого самоврядування не оприлюднили та не надали у встановлені чинним законодавством терміни відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішень щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам, плата за землю в 2015 році справляється відповідно до вимог пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПКУ із застосуванням ставок земельного податку 2014 року з урахуванням коефіцієнта індексації - 1,249.

Для окремих категорій землекористувачів нормами ПКУ визначено умови, за яких вони можуть бути платниками плати за землю. Зокрема, при переході права власності на будівлі земельний податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на земельну ділянку (до 1 січня 2015 року - з дати реєстрації права власності на нерухоме майно).

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства.

З огляду на викладене, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування необхідно провести інвентаризацію земельних ділянок і землекористувачів та організувати роботу щодо оформлення права землекористування відповідно до повноважень, визначених ст. 122 Земельного кодексу України.

Особлива увага приділяється наданню права місцевим радам у межах повноважень, визначених ПКУ, приймати рішення щодо встановлення ставок земельного податку.

У Листі також зазначається, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 % їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не більше 1 % їх нормативної грошової оцінки (п. 274.1 ст. 274 ПКУ).

Ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 % їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб'єктів господарювання (крім державної та комунальної форм власності).

Крім того, у ст. 277 ПКУ визначено ставки земельного податку за земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - не більше 5 % нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Також відповідно до п. 271.2 ст. 271 ПКУ рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Джерело: коментар ipLex від 18.02.2015

Небанківські фінустанови зобов'язані розкривати інформацію про себе

15 січня 2015 року Верховною Радою ухвалено Закон України № 123-VIII (далі - Закон), що вносить зміни до Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", які забезпечать законодавче вирішення питання щодо доступу споживачів фінансових послуг до інформації про фінансові установи.

Зокрема, змінами визначено, що фінансові установи, нагляд за діяльністю яких здійснюється Нацкомфінпослуг, повинні розкривати шляхом розміщення на безоплатній основі в її загальнодоступній інформаційній базі даних про фінансові установи та на власних веб-сайтах (веб-сторінках) таку інформацію:

- повне найменування, ідентифікаційний код і місцезнаходження фінансової установи;

-перелік фінансових послуг, що надаються фінансовою установою;

- відомості про власників істотної участі (у тому числі осіб, які здійснюють контроль за фінансовою установою);

- відомості про склад наглядової ради та виконавчого органу фінансової установи;

- відомості про відокремлені підрозділи фінансової установи;

- відомості про ліцензії та дозволи, видані фінансовій установі;

- річну фінансову і консолідовану фінансову звітність;

- відомості про порушення провадження у справі про банкрутство, застосування процедури санації фінансової установи;

- рішення про ліквідацію фінансової установи;

- іншу інформацію про фінансову установу, що підлягає оприлюдненню відповідно до закону.

При цьому фінансові установи повинні забезпечити доступність зазначеної інформації, розміщеної на власних веб-сайтах, не менше ніж за останні 3 роки.

Очікується, що нововведення покращать поінформованість споживачів фінансових щодо стану діяльності фінансових установ, посилять захист їх майнових прав та інтересів, а також сприятимуть зростанню довіри населення до таких установ.

Закон набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування – 1 лютого 2015 року (опублікувано: "Голос України" № 17 від 31.01.2015 року), крім коментованих вимог, які наберуть чинності з 1 січня 2016 року.

Джерело. коментар ipLex від 13.02.2015

"Заочний" суд підозрюваних (обвинувачених), які переховуються в Криму або в районі проведення АТО

15 січня 2015 року Верховною Радою України ухвалено Закон № 119-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо невідворотності покарання осіб, які переховуються на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції" (далі - Закон).

Закон поширює можливість здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження (in absentia) стосовно підозрюваних (обвинувачених), які переховуються на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції.

Так, Законом визначено, що ухилення від явки на виклик слідчого, прокурора чи судовий виклик слідчого судді, суду (неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази) підозрюваним, обвинуваченим, який перебуває в районі проведення антитерористичної операції, та оголошення його у розшук є підставою для здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, з особливостями, встановленими Законами України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції".

Вимога про оголошення у міждержавний або міжнародний розшук не поширюється на випадки, якщо вирішується питання про застосування стосовно цих осіб спеціального кримінального провадження.

Законом вносяться зміни до:

- Кримінального процесуального кодексу України;

- Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України";

- Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції".

Закон набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування – 1 лютого 2015 року (опублікувано: "Голос України" № 17 від 31.01.2015 року).

Джерело: коментар ipLex від 12.02.2015

Олександра Волкова поновлено на посаді судді Верховного Суду України 02.02.2015 02 лютого 2015 року відповідно до п.4 ч.1 ст.41 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та на підставі Постанови Верховної Ради України від 25 грудня 2014 року № 60-VIII Голова Верховного Суду України Ярослав Романюк видав наказ про поновлення на посаді судді ВСУ Олександра Волкова. Таким чином виконано рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2013 р. у справі «Олександр Волков проти України». Судову палату, у складі якої суддя ВСУ Олександр Волков буде здійснювати правосуддя, визначить Пленум Верховного Суду України на найближчим часом Джерелоhttp://www.scourt.gov.ua

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК Верховного Суду України у справі про зобов’язання усунути порушення 05.02.2015 Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 4 лютого 2015 року ухвалив постанову у справі № 6-238цс14, предметом якої був спір про зобов’язання усунути порушення. Суд зробив правовий висновок про те, що виконавчі дії з реалізації предмета іпотеки, на яке звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводяться за спеціальним порядком відповідно до статті 41 Закону України "Про іпотеку" шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Водночас, якщо виконавчі дії вчиняються на підставі судового рішення про стягнення заборгованості та за відсутності судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, то вони регулюються загальними нормами Закону України "Про виконавче провадження", а не нормами спеціального Закону України "Про іпотеку". Встановивши такі обставини, суд касаційної інстанції не врахував, що у разі коли державний виконавець вчиняє дії на виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, а судове рішення чи виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні, то при вирішенні питання про наявність чи відсутність у діях державного виконавця порушень слід виходити із загальних норм Закону України "Про виконавче провадження". У зв’язку з цим суд безпідставно застосував до спірних правовідносин норми Закону України "Про іпотеку", що призвело до неправильного вирішення справи. Із повним текстом постанови Верховного Суду України у цій справі можна буде ознайомитися на офіційному веб-сайті Суду (http://www.scourt.gov.ua) у підрозділі "Постанови у справах цивільної юрисдикції" розділу "Рішення Верховного Суду України". Джерело http://www.scourt.gov.ua

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК Верховного Суду України у справі про поділ земельної ділянки

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК Верховного Суду України у справі про поділ земельної ділянки

12.02.2015

Верховний Суд України на спільному засіданні Судових палат у цивільних та господарських справах 11 лютого 2015 року ухвалив постанову у справі № 6-2цс15, предметом якої був спір про поділ земельної ділянки.
Суд зробив правовий висновок про те, що, оскільки згідно з нормами цивільного законодавства спадкоємством є перехід прав та обов’язків (спадщини) від однієї фізичної особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців), то суд дійшов правильного висновку про те, що у зв’язку із прийняттям спадщини 22 лютого 2001 року у сторін із передбачених законом підстав виникло в рівних частках право власності на спірну земельну ділянку, яка з моменту отримання спадкодавцем державного акта є об’єктом права власності.
На відміну від норми статті 30 ЗК Української РСР (1991 року), яка в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду, частина перша статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час укладення сторонами договору купівлі-продажу частини житлового будинку - 22 березня 2003 року) визначила, що при переході права власності на будівлю і споруду до набувача нерухомого майна право власності на земельну ділянку, на якій розташовані будівля або споруда, може переходитина підставі цивільно-правових угод між власниками земельної ділянки і набувачем будівель або споруд (договори купівлі-продажу, дарування, міни тощо).
При відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об’єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід застосовувати положення частини четвертої статті 120 ЗК України з огляду на таке.
Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об’єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об’єкт розташований. Згідно з цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди, стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких ця ділянка належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об’єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об’єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстровано одночасно із правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об’єкта права власності.

Із повним текстом постанови Верховного Суду України у цій справі можна буде ознайомитися на офіційному веб-сайті Суду (http://www.scourt.gov.ua) у підрозділі "Постанови у справах цивільної юрисдикції" розділу "Рішення Верховного Суду України".

Джерело http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/1D4C3EF9F93C7578C2257DEA0038402B?OpenDocument&year=2015&month=02&

Парламент відновив (подовжив) "будівельну амністію"

Верховна Рада України Законом України від 13 січня 2015 року № 92-VIII "Про внесення зміни до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва, збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт" (далі - Закон) повторно встановила спрощений порядок введення в експлуатацію об’єктів самовільного будівництва.

Так, Законом передбачено, що орган державного архітектурно-будівельного контролю до 31 грудня 2015 року безоплатно за результатами технічного обстеження приймає в експлуатацію:

1) індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період з 5 серпня 1992 року до 12 березня 2011 року;

2) збудовані до 12 березня 2011 року:

– громадські будинки I і II категорій складності;

– будівлі і споруди сільськогосподарського призначення I і II категорій складності.

Закон також встановлює, що технічне обстеження індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів включно, господарських (присадибних) будівель і споруд загальною площею до 100 квадратних метрів включно проводиться в ході їх технічної інвентаризації з відповідною відміткою в технічному паспорті.

При цьому, Закон звільняє власників (користувачів) земельних ділянок від штрафних санкцій за виконання будівельних робіт без отримання дозвільних документів та за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію.

Закон набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування- 1 лютого 2015 року (опублікувано: "Голос України" № 17 від 31.01.2015 року).

коментар ipLex від 10.02.2015

Відкритий закритий доступ до інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 24 грудня 2014 р. N 722

Київ

Деякі питання надання інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження

                    Із змінами і доповненнями, внесеними

постановою Кабінету Міністрів України

                                  від 21 січня 2015 року N 31

Відповідно до статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Затвердити такі, що додаються:

Порядок доступу посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів внутрішніх справ, органів прокуратури, органів Служби безпеки, нотаріусів, адвокатів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

Порядок надання фізичним та юридичним особам інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

2. Внести до постанов Кабінету Міністрів України зміни, що додаються.

3. Установити, що до 1 жовтня 2015 р. до укладення договору про надання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) та отримання електронного цифрового підпису для роботи з Державним реєстром прав суди, органи місцевого самоврядування, органи внутрішніх справ, органи прокуратури, органи доходів і зборів, органи Служби безпеки та інші органи державної влади (посадові особи) мають право отримувати інформаційну довідку з Державного реєстру прав у паперовій формі як за об'єктом нерухомого майна, так і за суб'єктом права на нього на підставі письмового запиту, форму та вимоги до заповнення якого встановлює Міністерство юстиції. В інформаційній довідці зазначається інформація, наявна в Державному реєстрі прав, залежно від змісту запитуваної інформації.

Орган державної реєстрації прав розглядає відповідний запит та за результатами розгляду формує інформаційну довідку або у разі, коли із запитом звернулася неналежна особа, приймає рішення про відмову в наданні інформації з Державного реєстру прав, форму та вимоги до оформлення якого встановлює Міністерство юстиції.

Зазначена інформаційна довідка видається в порядку, передбаченому для надання фізичним та юридичним особам інформації з Державного реєстру прав, у паперовій формі та оформляється з використанням бланка, зразок та опис якого встановлює Міністерство юстиції. 

(пункт 3 доповнено абзацом згідно з постановою

 Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 р. N 31)

4. Міністерству юстиції у місячний строк:

вжити заходів, пов'язаних з реалізацією цієї постанови;

привести власні нормативно-правові акти у відповідність з цією постановою.

5. Визнати таким, що втратив чинність, абзац третій пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. N 868 "Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" (Офіційний вісник України, 2013 р., N 96, ст. 3549).

6. Ця постанова набирає чинності з 1 січня 2015 р., крім абзаців другого і третього пункту 5 Порядку надання фізичним та юридичним особам інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого цією постановою, які набирають чинності з 1 березня 2015 року.

(пункт 6 із змінами, внесеними згідно з постановою

 Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 р. N 31)

Прем'єр-міністр України

А. ЯЦЕНЮК

Інд. 31

Про судову практику застосування судами першої та апеляційної інстанцій процесуального законодавства щодо обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою

Головам апеляційних судів областей,

міст Києва і Севастополя,

Апеляційного суду Автономної Республіки Крим

            

Про судову практику застосування 

судами першої та апеляційної інстанцій 

процесуального законодавства щодо обрання, 

продовження запобіжного заходу у вигляді 

тримання під вартою 

П Л А Н

Вступ

1. Аналіз причин недотримання судами розумних строків у кримінальних справах (провадженнях за КПК) стосовно осіб, які тримаються під вартою понад 6 місяців:

1.1. Неприбуття учасників провадження (свідків, потерпілих) та невиконання постанов (ухвал) про їх примусовий привід;

1.2. Неналежна організація роботи Державної пенітенціарної служби України;

1.3. Неявка захисника, прокурора, перекладача; 

1.4. Складність кримінального провадження (наявність багатоепізодних справ та велика кількість учасників кримінального провадження);

1.5. Неприбуття експерта та тривалий час проведення експертизи;

1.6. Неналежне здійснення судом своїх повноважень (неналежна організація роботи суду (суддів);

1.7. Неякісне досудове розслідування.

2. Узагальнення судової практики щодо продовження строків тримання під вартою під час судового провадження. 

Висновки.

Вступ

Статтею 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право кожного на розгляд справи упродовж розумного строку. Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув’язненню будь-яким чином, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 09 грудня 1988 року, вимагає проведення судового розгляду стосовно затриманої особи у розумні строки після її затримання або звільнення цієї особи до розгляду справи (провадження) в суді. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові у правосудді.

Разом із тим, поряд із міжнародно-правовими актами вимоги про здійснення кримінального провадження впродовж розумного строку закріплені і у національному кримінальному процесуальному законодавстві. Так, однією із засад кримінального провадження відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 7 КПК  є розумність строків, зміст якої розкривається у ст. 28 КПК. Неухильне дотримання положень цієї статті, яка, з-поміж іншого, покладає на суд обов’язок із забезпечення проведення судового провадження у розумні строки, є необхідною передумовою виконання завдань кримінального провадження та дотримання основоположних прав людини на усіх його стадіях.

Враховуючи важливість дотримання процесуальних вимог про здійснення кримінального провадження впродовж розумних строків та у зв’язку зі зверненням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ надано доручення апеляційним судам областей та Апеляційному суду міста Києва про проведення узагальнення судової практики судів першої та апеляційної інстанцій у справах стосовно осіб, які тримаються під вартою, судове провадження щодо яких триває понад 6 місяців.

Про внесення змін до Порядку придбання акцій банків в обмін на облігації внутрішньої державної позики

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 21 січня 2015 р. № 33

Київ

Про внесення змін до Порядку придбання акцій банків в обмін на облігації внутрішньої державної позики

Кабінет Міністрів України постановляє:

Внести до Порядку придбання акцій банків в обмін на облігації внутрішньої державної позики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2014 р. № 632 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 95, ст. 2731), зміни, що додаються.

Прем'єр-міністр України А.ЯЦЕНЮК

Інд. 34

ЗАТВЕРДЖЕНО

постановою Кабінету Міністрів України

від 21 січня 2015 р. № 33

ЗМІНИ,

що вносяться до Порядку придбання акцій банків в обмін на облігації внутрішньої державної позики ( 632-2014-п )

1. Пункт 6 викласти у такій редакції:

"6. Держава може брати участь у виведенні неплатоспроможного банку з ринку за умови, що банк відповідає одному з таких критеріїв:

1) частка загальних активів банку становить 2 чи більше відсотків розміру загальних активів банків України та/або обсяг вкладів (депозитів) фізичних та юридичних осіб банку становить 2 чи більше відсотків загального розміру вкладів (депозитів) фізичних та юридичних осіб у банках України і уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб забезпечено зменшення розміру статутного капіталу неплатоспроможного банку до 1 гривні;

2) частка держави у статутному капіталі банку становить понад 75 відсотків.".

2. Підпункти 1 і 2 пункту 7 викласти у такій редакції:

"1) підтвердження відповідності критерію, зазначеному в підпункті 1 пункту 6 цього Порядку, та мінімальний необхідний обсяг участі держави в капіталізації неплатоспроможного банку, розрахований на основі відповідного висновку незалежного аудитора;

2) мінімальний необхідний обсяг капіталізації державою банку, в якому держава володіє часткою понад 75 відсотків, який бере участь у виведенні неплатоспроможного банку з ринку відповідно до пункту 3 частини другої статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" , розрахований на основі результатів аналізу господарсько-фінансової діяльності банку, підготовлених незалежним аудитором.".

Удосконалено окремі положення соціальної політики

В Україні встановлено нові види відпусток, а також вирішено питання подовження виплати допомоги по догляду за дитиною.

Верховна Рада України Законом від 15 січня 2015 року № 120-VIII (далі - Закон) встановила щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів для догляду за інвалідом з дитинства підгрупи А І групи, а також передбачила ще низку важливих нововведень у сфері соціального законодавства.

Зокрема, Законом передбачається: жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, матері інваліда з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст. 73 Кодексу законів про працю України).

Також відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника, надається в обов'язковому порядку матері або іншим особам, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду та дитині встановлено категорію "дитина-інвалід підгрупи А" - до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку.

Законом вказується, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація також за додаткову відпустку працівникам, які мають повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Серед іншого, змінено умови призначення допомоги при народженні дитини, вказавши, що для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред’явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини.

Законом із ст. 179 Кодексу законів про працю України та ст. 18 Закону України "Про відпустки" виключено положення про те, що за особами, які знаходяться у відпустці для догляду за дитиною і працюють на умовах неповного робочого часу, зберігається право на допомогу до досягнення дитиною трирічного віку.

Визначено, що особам, які на 30 червня 2014 року мали право на отримання допомоги при народженні дитини у розмірі, встановленому на першу дитину, після досягнення дитиною двох років на наступні 12 місяців призначається щомісячна допомога у розмірі 130 гривень, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Законом вносяться зміни до:

- Кодексу законів про працю України;

- Закону України "Про відпустки";

- Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям";

- Закону України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми".

Закон набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування - 1 лютого 2015 року (опублікувано: "Голос України" № 17 від 31.01.2015 року), за винятком положень щодо встановлення зазначених відпусток, що набрали чинності з 1 січня 2015 року

коментар ipLex від 06.02.2015

Про зупинення дії окремих положень Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про безвізові поїздки громадян України і Російської Федерації

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 30 січня 2015 р. № 23

Київ

Про зупинення дії окремих положень Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про безвізові поїздки громадян України і Російської Федерації

Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Відповідно до статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про безвізові поїздки громадян України і Російської Федерації (далі - Угода), вчиненої 16 січня 1997 р. у м. Москві, зупинити з 1 березня 2015 р. дію пунктів 1 і 5 переліку документів громадян Російської Федерації для в’їзду, виїзду, перебування і пересування територією України, визначеного додатком 1 до Угоди, у частині можливості громадян Російської Федерації в’їжджати, прямувати транзитом, перебувати і пересуватися територією України на підставі паспорта громадянина Російської Федерації або свідоцтва про народження (для дітей віком до 14 років) із зазначенням належності до громадянства Російської Федерації.

2. Міністерству закордонних справ поінформувати Уряд Російської Федерації про зупинення дії наведених у пункті 1 цієї постанови положень Угоди.

3. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та залишається чинною до прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про припинення існування умов, передбачених статтею 6 Угоди .

Прем'єр-міністр України А.ЯЦЕНЮК

Інд. 27